Етапи розвитку біології пов'язані з інтересом до пізнання світу живих істот, що виник на ранніх стадіях зародження людства, відображаючи практичні потреби людей. Природне бажання дізнатися, чи слід уникати зустрічі з тими чи іншими тваринами і рослинами або ж, навпаки, використовувати їх у своїх цілях, пояснює, чому спочатку інтерес людей до живих форм проявляється у спробах їх класифікації, підрозділу на корисні і шкідливі, хвороботворні, що представляють харчову цінність, придатні для виготовлення одягу, предметів побуту, задоволення естетичних запитів.

По мірі накопичення конкретних знань поряд з поданням про різноманітність організмів виникла ідея про єдність всього живого. Особливо велике значення цієї ідеї для медицини, так як це вказує на універсальність біологічних закономірностей для всього органічного світу, включаючи людину. У відомому сенсі історія сучасної біології як науки про життя являє собою ланцюг великих відкриттів і узагальнень, що підтверджують справедливість цієї ідеї і розкривають її зміст.

Найважливішим науковим доказом єдності всього живого послужила клітинна теорія Т. Шванна і М. Шлейдена (1839). Відкриття клітинної будови рослинних і тваринних організмів, з'ясування того, що всі клітини (незважаючи на наявні відмінності у формі, розмірах, деяких деталях хімічної організації) побудовані і функціонують в цілому однаковим чином, дали поштовх винятково плідного вивчення закономірностей, що лежать в основі морфології, фізіології, індивідуального розвитку живих істот.

Відкриттям фундаментальних законів спадковості біологія зобов'язана Г.Менделю (1865), Р. де Фриза, К. Корренсу і К. Чермаку (1900), Т. Моргану (1910-1916), Дж. Уотсону і Ф. Крику (1953). Названі закони розкривають загальний механізм передачі спадкової інформації від клітини до клітини, а через клітини від особини до особини і перерозподілу його в межах біологічного виду. Закони спадковості важливі в обґрунтуванні ідеї єдності органічного світу; завдяки їм стає зрозумілою роль таких найважливіших біологічних явищ, як статеве розмноження, онтогенез, зміна поколінь.

Уявлення про єдність всього живого отримали ґрунтовне підтвердження в результатах біохімічних досліджень (обмінних, метаболічних) та біофізичних механізмів життєдіяльності клітин. Хоча початок таких досліджень належить до другої половини XIX ст., найбільш переконливі досягнення молекулярної біології, що стала самостійним напрямом біологічної науки в 50-х роках XX століття, що пов'язано з описом Дж. Уотсоном і Ф. Криком (1953) будови дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК). На основі доступу до особистої біологічної інформації можлива її цілеспрямована зміна, в тому числі шляхом введення генів від інших видів. Така можливість являє собою найважливіший доказ єдності і універсальності базисних механізмів життєдіяльності.

Молекулярна біологія зосереджується увага вивченню ролі в процесах життєдіяльності біологічних макромолекул (нуклеїнові кислоти, білки), закономірностей зберігання, передачі і використання клітинами спадкової інформації. Молекулярно-біологічні дослідження розкрили універсальні фізико-хімічні механізми, від яких залежать такі загальні властивості живого, як спадковість, мінливість, специфічність біологічних структур і функцій, відтворення в ряду поколінь клітин і організмів певної будови.

Клітинна теорія, закони спадковості, досягнення біохімії, біофізики та молекулярної біології свідчать на користь єдності органічного світу в його сучасному стані. Живе на планеті являє собою єдине ціле в історичному плані. Свій подальший розвиток, пов'язан з досягненнями генетики і популяційної біології, вона отримала в працях А. Н. Северцова, Н. В. Вавілова, Р. Фішера, С. С. Четверикова, Ф. Р. Добжанського, Н. Ст. Тимофеева-Ресовского, С. Райта, І. в. Шмальгаузена, чия плідна наукова діяльність відноситься до XX сторіччя.

К. Лінней (1735) ввів бінарну класифікацію, згідно з якою для визначення положення організмів в системі живої природи вказується їх приналежність до певного роду і виду. Хоча бінарний принцип збережено у сучасній систематиці, оригінальний варіант класифікації К. Ліннея носить формальний характер. Біологи до створення теорії еволюції відносили живі істоти до відповідного роду і виду за їх подобою один одному, насамперед близькості будови.

Кожен великий крок на шляху пізнання фундаментальних законів життя незмінно впливав на стан медицини, приводив до перегляду змісту і розуміння механізмів патологічних процесів. Відповідно переглядалися принципи організації лікувальної та профілактичної медицини, методи діагностики і лікування.

Так, виходячи з клітинної теорії і розробляючи її далі, Р. Вирхов створив концепцію клітинної патології (1858), яка на довгий час визначила головні шляхи розвитку медицини. Ця концепція, надаючи особливе значення в перебігу патологічних станів структурно-хімічних змін на клітинному рівні, сприяла виникненню в практичній охороні здоров'я патологоанатомічної, прозекторській служби.

Застосувавши генетико-біохімічний підхід у вивченні хвороб людини, А. Гаррод заклав основи молекулярної патології (1908). Цим він дав ключ до розуміння практичною медициною таких явищ, як різна сприйнятливість людей до хвороб, індивідуальний характер реакції на лікарські препарати.

Успіхи загальної та експериментальної генетики 20-30-х років xx ст. стимулювали дослідження з генетики людини. У результаті виник новий розділ патології - спадкові захворювання, з'явилася особлива служба практичної охорони здоров'я - медико-генетичні консультації.

Геноміка та сучасні молекулярно-генетичні технології відкривають доступ до діагностики на рівні нуклеотидних послідовностей ДНК не тільки власне генних хвороб, а також схильності до ряду важких соматичних патологічних станів (астма, діабет та ін). Доступний рівень генодіагностики створює передумови для свідомого маніпулювання з спадковим матеріалом людей в цілях генотерапії і генопрофилактики захворювань. Досягнення в названих областях науки привели до появи цілої галузі виробництва, що працює на охорону здоров'я, - медичної біотехнології.

Залежність стану здоров'я людей від якості середовища і способу життя вже не викликає сумнівів ні у практикуючих лікарів, ні в організаторів охорони здоров'я. Закономірним наслідком цього є спостережувана в даний час екологізація медицини.